Секретар Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Андрій Зайцев, судді ВС у КЦС Євген Синельников, Ірина Литвиненко та Максим Тітов провели зустріч у Дніпровському апеляційному суді із суддями місцевих судів Дніпропетровщини та Запоріжжя і Дніпровського апеляційного суду. Також на заході були присутні судді Кропивницького апеляційного суду, Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області, Слов’янського міськрайонного суду Донецької області.

Під час зустрічі обговорювалися проблемні питання правозастосування у справах про встановлення фактів, зокрема факту руйнування майна, оголошення особи померлою, зокрема на території Курської області, територіальної підсудності (щодо внутрішньо переміщених осіб), спадкування, зокрема за відсутності спадкової справи та відомостей про спадкоємців, що прийняли спадщину на окупованій території, мікрокредитування, визнання батьківства щодо безвісно відсутньої особи тощо.

Євген Синельников представив аналіз підстав скасування судових рішень, ухвалених судами Дніпропетровської області за результатами касаційного перегляду. Так, у 2025 році до КЦС ВС надійшла 1831 касаційна скарга на рішення судів регіону, що становить понад 10 % від загального надходження касаційних скарг.

Презентуючи правові висновки Верховного Суду як інструмент коректного застосування норм права, суддя охопив кілька ключових блоків.

Він навів правові висновки в земельних і майнових спорах про те, що:

• самочинне будівництво без дозволу не породжує права власності незалежно від наступної реєстрації, власник земельної ділянки може вимагати знесення такої будівлі або визнання за собою права власності на неї;
• переважне право орендаря при продажу землі реалізується шляхом переведення прав покупця, а не через визнання договору недійсним;
• добросовісний покупець, який сплатив за майно і не пов’язаний із боржником, захищений від оскарження договору як фраудаторного.

Також Євген Синельников звернув увагу на правові позиції щодо спадщини:

• позовна давність стосовно нікчемних правочинів починається з моменту їх виконання, а не з дня прийняття спадщини;
• спадкоємці мають право на банківський вклад, навіть якщо зазначена в розпорядженні банку особа не прийняла спадщину;
• спадкоємці мають право на невиплачені страхові суми навіть за відсутності реєстрації спадкодавця як ВПО та ін.

У рішеннях у сімейних спорах КЦС ВС вказав, що:

• баба, яка проживає разом із внуком, може подавати позов про стягнення аліментів без статусу опікуна;
• думку дитини щодо місця проживання суд може заслухати в режимі відеоконференції;
• обмеження спілкування батька з дітьми до 12 годин на місяць без доказів шкоди є порушенням принципу рівності батьків;
• грошове забезпечення військовослужбовця в полоні є спільним майном подружжя.

Доповідач пояснив висновки у трудових спорах. КЦС ВС вказав, що середній заробіток за вимушений прогул сплачується без шестимісячного обмеження, а право на щорічну відпустку зберігається й за період вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням.

Також суддя зупинився на низці процесуальних висновків щодо закриття провадження в разі заявлення позову до померлої особи; строків апеляційного оскарження для прокурора; неприпустимості надмірного формалізму при визначенні та обчисленні строків; обов’язку суду забезпечити участь учасника справи в засіданні в режимі відеоконференції тощо.

Окремо було обговорено питання кредитних спорів, зокрема щодо правомірності включення відсотків до тіла кредиту, яке зараз перебуває на розгляді об’єднаної палати КЦС ВС, та територіальної підсудності у справах за участю ВПО, у яких суд має керуватися даними з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Презентація Євгена Синельникова – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Pidstavu_skas_Dnipropetr_obl.pdf

Андрій Зайцев проаналізував ключові правові позиції Верховного Суду у спадкових правовідносинах. Як він повідомив, щороку до КЦС ВС надходить близько 800–900 касаційних скарг у спадкових справах. У 2025 році розглянуто 800 справ цієї категорії.

Доповідач навів висновки КЦС ВС стосовно місця відкриття спадщини. Суд вказав, що якщо спадкодавець проживав на ТОТ або там розміщене його майно, спадкоємець може звернутися до нотаріуса в будь-якому населеному пункті на території, підконтрольній України. Документи, видані органами окупаційної влади, визнаються недопустимими доказами. Якщо спадкодавець помер за кордоном, а в Україні є нерухоме майно – прийняття спадщини здійснюється за місцем його знаходження.

Стосовно порядку та строку для прийняття спадщини суддя звернув увагу на висновки про те, що спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо на момент її відкриття постійно проживав разом зі спадкодавцем. Однак реєстрація за тією ж адресою сама по собі не є достатнім доказом – важливе фактичне спільне проживання.

В іншій справі КЦС ВС зазначив, що суд не може вважати поважними причинами пропуску строку юридичну необізнаність, похилий вік, відсутність коштів на проїзд, невизначеність між спадкоємцями. Водночас поважними є такі причини, як перебування на окупованій території, неможливість отримати свідоцтво про смерть, реєстрація спадкодавця як невідомої особи, а також нечіткість законодавства щодо строків у період воєнного стану.

Андрій Зайцев навів висновок про те, що свідоцтво про право на спадщину не може бути нікчемним – воно оспорюється через суд. При цьому закон розмежовує «визнання свідоцтва недійсним» (коли особа взагалі не мала права на спадщину) та «внесення змін» до нього (коли право є, але частка визначена неправильно через невраховані права інших спадкоємців).

Суддя приділив увагу принципу свободи заповіту, зазначивши, що посвідчення заповіту поза нотаріальним округом або без окремого рішення виконкому не робить його нікчемним. Заповіт, посвідчений на окупованій території, є нікчемним. Несвоєчасна реєстрація в Спадковому реєстрі не спричиняє нікчемності. Визнання нікчемного заповіту недійсним не є належним способом захисту: суд лише підтверджує нікчемність у мотивувальній частині рішення.

Крім того, доповідач проаналізував судову практику щодо:

• заповідального розпорядження банку;
• спадкового договору;
• права на обов’язкову частку та на частку в майні подружжя;
• оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні;
• спадкування права на отримання соціальних виплат;
• оспорення спадкоємцем батьківства;
• усунення від спадкування;
• визнання спадщини відумерлою;
• пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника та ін.

На завершення суддя зупинився на справах, переданих до Великої Палати ВС та об’єднаної палати КЦС ВС, зокрема щодо строків оголошення особи померлою на тимчасово окупованих територіях та меж застосування норми про грошову компенсацію вартості майна, яке набуте на підставі підроблених документів.

Презентація Андрія Зайцева – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Prav_vusn_VS_spadkovi_pravovidn.pdf

Ірина Литвиненко  висвітлила деякі питання застосування норм процесуального права за практикою Верховного Суду. Її виступ охопив широке коло процесуальних питань, систематизованих у форматі «питання-відповідь».

Доповідачка звернула увагу на те, що справи про встановлення опіки та призначення опікуна, відкриті після вирішення питання про недієздатність особи, розглядаються у складі одного судді і двох присяжних. Водночас зауважила, що 26 лютого 2026 року ОП КЦС ВС постановила ухвалу, якою прийняла до розгляду справу № 742/6438/23, передану Третьою судовою палатою КЦС ВС для відступу від зазначеного правового висновку.

Суддя навела висновок про те, що спори за участю фізичних осіб щодо стягнення вартості частки у статутному капіталі, якщо особа не є учасником товариства, підлягають розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства. Так само в цивільному порядку розглядаються спори щодо оскарження рішень органів влади у сфері забудови земельних ділянок, коли вони зачіпають цивільні права осіб. Водночас спори щодо відмови в оформленні відстрочки від призову належать до адміністративної юрисдикції. Справи про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання допомоги підлягають розгляду в порядку окремого провадження.

Ірина Литвиненко  розглянула питання зупинення провадження у справі. Зокрема, коли стороною є військовослужбовець, який сам наполягає на розгляді справи або призначає представника, суд не має права зупиняти провадження всупереч його волі – таке застосування захисної гарантії було б надмірним формалізмом і порушувало б право на своєчасне правосуддя.

Суддя звернула увагу, що позов, поданий проти особи, яка вже померла на момент звернення до суду, є підставою для закриття провадження, адже правоздатність особи припиняється зі смертю. Для закриття провадження через тотожність позовів обов’язкова одночасна тотожність усіх трьох елементів: сторін, підстав та предмета.

Також Ірина Литвиненко розглянула питання:

• чи може суд самостійно витребовувати докази у справах окремого провадження;
• за яких обставин у суду наявні підстави для передання справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство;
• за яких обставин підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 390 ЦК України щодо обов’язку попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду;
• чи можливе ухвалення заочного рішення у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін та ін.

Під час виступу Ірини Литвиненко відбувався активний діалог з аудиторією. Обговорювали недостатнє врегулювання питання захисту прав осіб, що зникли безвісти, неприпустимість зловживання процесуальними правами, зокрема стосовно передання справ з одного до іншого суду та ін. Доповідачка цікавилася думками колег щодо правових позицій у справах, переданих на розгляд ОП КЦС ВС, тощо.

Презентація Ірини Литвиненко – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Zastos_norm_proces_prava.pdf

Максим Тітов проаналізував актуальні проблеми розгляду трудових спорів в умовах воєнного стану.

Він зауважив, що після запровадження воєнного стану законодавець істотно оновив регулювання трудових відносин. Ці зміни зумовили появу нових категорій спорів та потребу в єдиному підході до їх вирішення.

Доповідач звернув увагу, що Конституційний Суд України визнав неконституційним обмеження тримісячного строку для звернення працівника з вимогами про стягнення заробітної плати, оскільки такі виплати мають триваючий характер і пов’язані з реалізацією конституційних гарантій права на працю та судовий захист.

Також він розглянув практику ВП ВС щодо відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема, після змін законодавства розмір компенсації обмежено шістьма місяцями, однак суди повинні оцінювати її з урахуванням принципів справедливості, розумності та пропорційності .

Максим Тітов приділив увагу інституту призупинення дії трудового договору. Це право, акцентував доповідач, не є абсолютним і може застосовуватися лише за наявності об’єктивної неможливості як надання роботи роботодавцем, так і її виконання працівником. Саме по собі погіршення фінансового стану підприємства не є підставою для призупинення трудових відносин.

Було розкрито питання щодо гарантій для окремих категорій працівників. Зокрема, у сфері освіти норми спеціального законодавства мають пріоритет і передбачають збереження середнього заробітку за працівниками навіть у період призупинення трудового договору.

У контексті припинення трудових відносин суддя зупинився на підставах звільнення під час воєнного стану. Верховний Суд сформував підходи щодо оцінки «поважності причин» відсутності працівника на роботі: перебування в зоні бойових дій може визнаватися поважною причиною, тоді як перебування за кордоном без погодження – ні. Для звільнення у зв’язку з відсутністю працівника понад чотири місяці необхідна одночасна відсутність як самого працівника, так і інформації про причини такої відсутності.

Окремо Максим Тітов наголосив на умовах звільнення у зв’язку з неможливістю забезпечення працівника роботою. Така підстава є правомірною лише за наявності доведеного факту знищення або втрати виробничих умов унаслідок бойових дій, а не лише через загальні економічні труднощі.

Підсумовуючи, він вказав, що судова практика у сфері трудових відносин в умовах війни має базуватися на балансі інтересів працівника і роботодавця, забезпеченні реального захисту трудових прав та недопущенні формального підходу до вирішення спорів. 

Презентація Максима Тітова – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezen_Tryd_sporu_voen_stan.pdf

Семінар проведено за співпраці суддів Верховного Суду, Дніпровського апеляційного суду та Дніпровського регіонального відділення Національної школи суддів України.

Верховний Суд